Перейти до вмісту

Сторінка:Міртала.djvu/270

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

приятелів, ледаченько спираючись на колони, перемовляючись проміж себе короткими шепотіннями та усмішечками. Стел показував Цестієві свої білі пальці, ускаржуючись, що він оздобив їх занадто важкими на такий палючий день перснями; Сальвідіній, прикладаючи свої чутливі губи до вуха молодого префекта преторіянців, з цинічним поблиском очей показував на красиве греченя Гелія, що стояв за своїм паном; але префект преторіянців не міг одірвати очі від чорної Аріїної постаті, що збуджувала, очевидячки, в ньому забобонну тривогу, й звірявся потиху котромусь із шамбелянів, що волів би за краще спіткатися з юрбою диких Катів, аніж з цією трагічною жіночою постаттю; у відповідь на це шамбелян похмуро шепотів, що його шматують лихі перечуття, бо ж виходячи сьогодні з дому, він перечепився ступнею об поріг, і йому спав з неї сандаль. А втім, більшість цих людей стояла нерухомо, уважні до кожного руху й постави свого пана; посеред військових часом брязкала криця або соняшний промінь, що спадав через отвір у дахові, зблискував у панцеревій бронзі й позолочував трояндові вінки.

Поміж цих двох груп, відокремлені трохи, стояли око-в-око двоє людей: римський претор і цісарський син.

Високий і дужий Гельвідій був геть вищий за Доміціяна, що його ставну, але невеличку постать, мальовничо оповивала багряна грецька