плечі, й так до нього вся пригорнулась, немов жахалася, туж-туж буде її з ним розлучено. Дивлячись на сина, що раз-у-раз чіплявся Мірталиного убрання й голосно щебетав, прошепотіла:
— Сирітка!
Претор дочув запевно, бо міцніш оповив рукою її стан, але не сказав нічого. Уважно слухав Артемідора, що стиха говорив йому щось за Мірталу, її родину та за її наражений на небезпеку нарід. Музоній слухав також і розповів дещо за сцени, що заходили сьогодні на форумі. Скінчивши вони, Гельвідій звернувся до присутніх;
— В альтанці приготовано вже й очікує на нас ргапаїит (підвечірок). Прохаю вас, любі, посадовитися зі мною до столу. Там вислухаємо дівчинчиних хотінь і, певне востаннє виллємо у гурті келіх вина до стіп Юпітера-визвольника.
В альтанці, перед півкруглою лавою, hemicyclum званою, зложеною з мистецьки вирізьблених мармурів, на великому столі, що спирався на потужних слоневих ногах, стояли в срібних посудинах свіжі й запашні овочі, золотисті повні вина „кратери“, солодке печиво, що пахтіло атицьким медом, кришталеві чари з замороженим молоком, барвени (риби), обсипані оливковою зеленню. Три молоді хлопці з розпущеним по барвистому вбранні волоссям очікували, опірці на пальми, на прибуття бесідників, щоб поззувати з їхніх ніг сандалі й
