Юрби, що залягали Тиброве узріччя, збезумилися. Зблідлі вуста безперестань пристрасно допитувалися за можливу причину виразного гніву богів Цокотливі зуби й широко вирячені очі надавали людським обличчям звірячого виразу. Щоб не бути за розтрощених, прагнули ліпше самі розтрощити когось. Кого?
Хто й під впливом яких причин чи почувань заговорив посеред цих громадок за вбивства? Тоном співомовки, що голосно розлягалася серед хвилевої тиші, якийсь голос говорив баса:
— У Цісарії вимордовано їх двадцять тисяч… В Антіохії греки й сирійці всенькі їхні будинки стерли на порох. В Єгипті, з цісаревого розказу, їхню божницю, побудовану на взірець єрусалимської, знищено дощенту.
В іншому місці хтось задиханим і від жаху чи люті уриваним голосом підхопив:
— Вони насмілювалися погрожувати, що підчас ігрищ спалять амфітеатр з сорока тисячами відвідувачів. В Олександрії це було. Можу поставити свідків. Сільвій почав:
— Коли б ми за прикладом Цісарії та Внтіохії.
А хтось інший підхопив:
— Хори неблазних дівчат, співаючи святих гімнів, скроплювали б тоді Рим свяченою водою…
— Скоро шани не віддають ані цісареві, ані богам… кому ж, виходить?
— Духам підземним…
