З-над Капітолійського храму, що зараз, темний і великонний, горував над містом, спурхнула дійсно зграя чорних птахів і тяжким льотом, голосно й жалісно крякаючи, линула серед похмурої простороні. Вджеж пташине ширяння — це одне з найсвятіших для римлян провіщень і вказівок. У який бік звернуть круки, де посідають? Над Авентіном принизили льоту. Може, посідають на Юноновому храмі та вкажуть оцим, що саме ця богиня й жадає від людей пожертов і молінь. Ні, це тільки бурею пойняте повітря обтяжує їхні крила. Підбилися знову вгору… летять… На узбережжі могильна тиша заступила передше шумування й розворушення. Тисячі блідих або спаленілих облич позводилися догори; вуста шепотіли молитви всуміш з прокльонами. Круки, раз-по-раз крякаючи, зависли над Германіковою аркою, але важкі їхні крила тільки чиркнулися об її півколистий вершечок. На узріччі розлігся короткий крик:
— За Тибр полетять!
І знову запала там тиша. Круки летіли над Тибром, низько; чути було лише одноманітне лопотіння їхніх крил, що, однак, небавом змовкло. Немов однодумно, поспадали вони простовисно на сирійсько-єврейську дільницю й посеред її улогих будиночків зникли.
Над Янікульським пригорком зблиснуло… Швидко потім на узріччі зірвався велетенний крик:
— За Тибр! За Тибр! За Тибр!
