З юрби вистав Педаній. Більше з простацькою, ніж злосливою усмішкою на обличчі, він показував свої здоровенні кулаки.
— Хто з нас дужчий, філософе? Хто з нас дужчий? За мудреця маєшся, а я тебе, проте, одним щигликом з ніг звалю. Не потребую твоєї мудрости, волію свою силу.
Якийсь блазень вигукнув:
— Філософе, хто з нас більше сміявся за свого життя? ти чи я?
Швець підхопив:
— Хто довше житиме: швець чи філософ?
Опасистий галапас, важко протовплюючися з натовпу, сміявся:
— Чиє черево повніше, Музоніє: моє чи твоє?
Сила люду з конвульсії гніву й страху впала в конвульсію сміху. Стоїк не збуджував уже в них ані гніву, ані охоти змагатися з ним. Сказати б, швидше — кепкували з нього. Простацький цей сміх аж гув серед плачу, стогонів, лайок та прокльонів, що розлягалися навкруги. Десь близько, в уличці, що звивалася з базару, озвалось уриваними звуками кілька флейт і чийсь завзятий голос крикнув:
— Педаніє! Педаніє! поспішайте! Сирійці знайшли того чоловіка, що ви шукаєте! Ондечки ведуть його, а разом з ним і пташку якусь!
Проте під цю саме хвилину з віддаленим і безнастанним гуркотом грому змішалася торохконина
