— Чи ж не казав я тобі, Міртало, що всіляка дивота є за пристрасть у римлян, а ти ж дійсно — незвичайність! — сміючись вигукнув Артемідор.
І, звертаючись до Фанії, додав:
— Чи дозволиш, паньматко, бути сьогодні за твого гостя?
— Не можеш мати сумніву щодо моєї до тебе приязні, а мій чоловік, що надійде швидко з базиліки додому, та Музоній, що власне сьогодні прирік нас одвідати, радо тебе бачитимуть також.
Малий хлопчик бавився неподалік з малесеньким, гарненьким собачам, що бігло за якоюсь жінкою, що зупинилася в кружґанку купити пахощів у старого продавця єврея. Фанія покликала сина й, звертаючись до Міртали, сказала вдруге:
— Ходім зі мною…
Міртала підняла вії й ззирнула з Фаніїними очима, що глибінь їхньої чорноти злагоджував трохи їхній вираз. Ласкаво й лагідно, а передовсім зацікавлено дивилася вона на дівчину-єврейку, що зблідла несподівано й навіть оступилася на кілька кроків. Увійти до середини одного з цих будинків, що на них вона стільки разів дивилася в захопленні, що про їхніх мешканців їй примріювалося завжди безліч дивовижних речей, було для неї за неосяжну радість. До того ж чула ще, що там буде Музоній… побачить, отже, вона й почує зблизька цього чоловіка… Та проте то була едомітська оселя! Переступити порога житла тих, що їх
