— Але я благаю, — сказала дівчина, — щоб ви, великодушний рицарю, поїхали зо мною дуже далеко, куди я вам скажу, і пообіцяли мені не втручатися ні в яку іншу пригоду, поки не помститеся за мене над зрадником, що проти всіх законів людських і божих одібрав у мене королівство.
— Я ж кажу, що вволю ваше прохання, — відповів Дон-Кіхот. — Відсьогодні, сеньйоро, ви можете прогнати тугу, що вас тривожить, і підживити новим огнем та силою свої підупалі надії. З допомогою моєї міцної руки до вас незабаром знову вернеться ваше королівство, і ви знову посядете трон своєї стародавньої великої держави, не зважаючи на всіх лиходіїв, що хочуть стати вам на перешкоді.
Зажурена дівчина весь час хотіла поцілувати йому руку, але Дон-Кіхот, бувши цілком чемним і благородним рицарем, ніяк не згоджувався на це. Нарешті, він примусив ї підвестися і сам поцілував її дуже ввічливо й лагідно, а потім наказав Санчові негайно сідлати Росінанта та допомогти йому одягти всю зброю. Санчо підтягнув попругу Росінантові, зняв панцер, що, немов трофеї які, висів на дереві, і миттю одяг його на свого пана, а той, бачачи себе озброєним, сказав:
— Їдьмо звідси допомагати цій великій сеньйорі.
Цирульник усе ще стояв навколішках, силкуючись не сміятися і не загубити бороди, бо, коли б вона впала, пропав би весь їхній план. Але, почувши, що благання принцеси вволено, і бачивши, що Дон-Кіхот негайно ж береться виконувати свої обіцянки, цирульник підвівся з землі, подав Доротеї руку і разом з Дон-Кіхотом допоміг ій сісти на мула. Зараз же зліз на Росінанта й Дон-Кіхот, цирульник умостився на своїй тварині, а Санчо, знову опинившись на власних ногах, ще раз пожалів за своїм Сірим, крадіжка якого тепер найболючіше відчувалася. Але все це він терпляче зносив, бо був певен, що Дон-Кіхот стоїть уже на певному шляху до імператорства, що він одружиться з цією принцесою і стане щонайменше королем Мікомікона. Його турбувало тільки, що королівство це лежить у країні негрів і що люди, яких Дон-Кіхот
121
