Для тих, хто знав Дон-Кіхота, все це було тільки причиною до сміху, але тим, хто не був знайомий з ним, ці жарти здавалися найбільшим безглуздям у світі. Такого погляду додержували і троє подорожніх, що на той час зайшли до корчми і, як виявилось потім, були квадріери[1] Але найбільше засмутився цирульник, перед очима якого таз обернуто на шолом, а в'ючне сідло, мабуть, стане розкішною військовою збруєю.
Але й ті, і другі сміялися, бачивши, як дон Фернандо ходить і одбирає у всіх голоси, запитавши нишком кожного, за що вважає він речі, через які знялася суперечка: за в'ючне сідло чи за військову збрую? Зібравши голоси від тих, хто знав Дон-Кіхота, Фернандо голосно сказав:
— Річ ось у чім, добродію, я втомився збирати голоси, бо всі вважають за божевілля гадати, наче це осляче сідло, а не кінська збруя, та ще з коня гарної породи. Отже, наперекір вам і вашому ослові, це — збруя, і ви програли справу.
Почувши таке, один з квадріерів, страшенно розгнівавшись і обурившись, сказав:
— Це таке сідло, як мій отець мені батько, і той, хто казав або каже інакше, напевне п'яний.
— Ти брешеш, як паскудний злодій! — крикнув Дон-Кіхот і, замахнувся списом, якого весь час не випускав із рук, на квадріера так сильно, що, коли б той не ухилився, убив би його на місці. Спис, ударившись об землю, розбився на тріски, а решта квадріерів, бачачи, як погано поводяться з їхнім товаришем, почали кричати, гукаючи на поміч Святе Братство.
Корчмар, що теж належав до Братства, прибіг з жезлом і мечем і став поруч квадріерів. Цирульник, бачивши такий безлад, схопив своє сідло, а Санчо вхопив його з другого боку, Дон-Кіхот видобув меча і кинувся на квадріерів, Карденіо й дон Фернандо бігли на поміч Дон-Кіхотові.
Священик кричав, корчмариха стогнала, корчмарівна хвилювалася, Маріторнес плакала, Доротея була збенте-
——————
- ↑ Квадріер — поліцай, стражник.
152
