— Мовчи, Санчо, — відповів Дон-Кіхот, — вони тільки здаються млинами. Я тобі казав уже, що чарівники у всього відбирають природний і надають інший вигляд. Я не хочу сказати, що вони й дійсно міняють речі, але так здається, і це ми бачимо з прикладу Дульсінеї, єдиного пристановища моїх надій.
Тимчасом човен, потрапивши в середину течії ріки, почав пливти швидше. Мельники, побачивши човен, що мусів потрапити під колеса, вийшли з довгими жердинами, щоб затримати його; обличчя у них були запорошені борошном і тому здавалися дуже гидкими. Вони голосно кричали:
— Бісові люди, куди це ви їдете? Чи ви зсунулися з глузду, чи хочете, щоб вас потрощило на шматки цими колесами?
— Не казав я тобі, Санчо, — сказав Дон-Кіхот, — що ми доїхали до місця, де мені доведеться виявити всю міць моєї руки? Дивись, скільки розбійників і злодіїв вийшло мені назустріч! Дивись, скільки примар вийшло проти мене і скільки гидотних облич глузує з нас! Ну, стривайте, негідники!
І, звівшися на ноги, він почав голосно загрожувати мельникам:
— Поганці й паскуди, зараз же звільніть особу, що сидить у полоні в вашій фортеці або в'язниці, хоч високого вона чи низького походження, хоч якого стану. Я — Дон-Кіхот Ламанчський, якого називають ще Рицарем Левів, і високе небо судило мені щасливо довершити цю пригоду.
Кажучи так, він видобув меч і почав вимахувати ним на мельників, які хоч і чули, але нічого не зрозуміли з цих дурниць і тримали напоготові свої жердини, бо човен доплив уже до самого виру під колесами. Мельники, спинивши жердинами човен, не могли вдержати його, і він перекинувся, а Дон-Кіхот і Санчо опинились у воді. Хоч Дон-Кіхот і вмів плавати, як гусак, але важкий панцер і зброя тягли його вниз, і коли б мельники не кинулися в воду й не витягли його разом з Санчом, то для обох них була б тут Троя[1].
——————
- ↑ Загинули б, як мешканці Трої, старогрецької колонії, що її загибіль описано в „Іліаді“ Гомера.
226