базікало; і ви самі це побачите, якщо захочете, щоб я прослужив вам хоч кілька днів.
— Мені дуже подобається, що Санчо такий штукар, — відповіла герцогиня, — бо це свідчить про його розум. Жарти й веселощі, як добре знає ваша милость, несполучні з дурним розумом, а якщо добрий Санчо любить жарти та дотеп, я стверджую, що він і розумний.
— І базікало, — додав Дон-Кіхот.
— Тим краще, — відповів герцог, — бо небагатьма словами не можна сказати багато смішного. Щоб нам не гаяти часу, ми просимо вас поїхати з нами до нашого замку, великий Рицарю Сумного Образу…
— Рицар Левів, хотіли сказати ваша ясновельможність, — виправив Санчо. — Бо Сумного Образу вже нема. Образ буде лев'ячий.
— Отже, я прошу сеньйора Рицаря Левів до мого замку, — повторив герцог. — Там вас вітатимуть, як належить вітати таку значну особу, а герцогиня і я, звичайно, так приймаємо всіх мандрівних рицарів, що приїздять туди.
Тимчасом Санчо поправив сідло та добре підтягнув попругу на Росінантові, і всі попрямували до замку. Герцогиня звеліла Санчові бути коло неї, бо його слівця дуже її потішали.
Санчо їхав страшенно веселий, гадаючи, що заприятелював з герцогинею, бо він дуже любив добре пожити й хапав за чуб кожну нагоду поживитися, хоч яка та хоч коли вона йому випадала. Перед тим, як вони прибули до замку, герцог випередив їх і дав усім слугам наказ, як поводитися з Дон-Кіхотом. Отже, коли він та герцогиня під'їздили до замку, назустріч їм вийшли служники в довгих, аж до землі, вбраннях з тонкого червоного атласу і, підхопивши на руки Дон-Кіхота, сказали:
232