ваша ласка дати їй дозвіл і змогу ввійти сюди та розказати про своє найновіше й найдивніше нещастя, яке тільки може уявити собі найпохмуріша думка в світі. Але насамперед вона хоче знати, чи є в вашому замку славетний і ніколи не переможений рицар Дон-Кіхот Ламанчський. Вона, шукаючи його, прийшла до ваших володінь пішки й нічого не ївши аж із самого королівства Кандаї, а це ж могло статися або якимось дивом, або якимись чарами. Вона спинилася біля воріт цієї фортеці і чекає тільки вашого ласкавого дозволу, щоб увійти. Я скінчив.
Сказавши це, він одкашлявся, провів обома руками зверху донизу по своїй бороді і стояв спокійно, ждучи відповіді герцога, а вона була така:
— Багато днів уже, добрий зброєносцю Тріфальдін Біла Бородо, як повідомили нас про біду, що спіткала сеньйору графиню Тріфальді, яку чарівники примусили зватися дуеньєю Долорідою. Ви можете переказати їй, дивоглядний зброєносцю, хай вона ввійде, і що тут є й відважний рицар Дон-Кіхот Ламанчський, а від його великодушної вдачі вона може з певністю сподіватися всякої підтримки та допомоги.
Почувши таке, Тріфальдін знову схилив коліна і подав знак флейтистові й барабанщикам почати свою музику, в супроводі якої такою самою ходою, як увійшов, він і вийшов із саду, залишивши всіх здивованими його виглядом та поводженням.
Слідом за музикантами в траурі до саду почали входити одна по одній дванадцять дуень, що стали двома рядами. На дуеньях були широкі чернечі вбрання, а на головах — білий серпанок, такий довгий, що спід нього видко було тільки край чорного вбрання.
Позаду йшла графиня Тріфальді, спираючись на руку свого зброєносця Тріфальдіна—Біла Борода. На ній було
256
