та приручених, і сила погоничів, що гнали її до міста, де другого дня був призначений бій биків. Вони пробігли по Дон-Кіхоту, Санчові, Росінантові та Сірому, зваливши їх усіх на землю. Санчо лежав побитий, Дон-Кіхот — вражений, Сірий — потолочений і Росінант не в кращім стані. Нарешті, всі вони звелися на ноги, і Дон-Кіхот, поспішаючи, спотикаючись та падаючи, біг щосили за чередою, вигукуючи:
— Спиніться й заждіть, нікчемні розбійники! Проти вас виходить один лише рицар, і він не думає, як інші, що для ворога, який тікає, треба збудувати міст із срібла.
Та слова його не спинили погоничів, які звернули на них уваги не більше, як на осінні хмари. Втомлений Дон-Кіхот спинився сам і, скорше розгніваний, ніж переможений, сів край дороги, чекаючи, поки підійдуть Санчо, Росінант і Сірий. Вони підійшли: пан і слуга знову сіли на своїх тварин і, не повернувшись попрощатись із справжньою чи мнимою Аркадією, більш присоромлені, як задоволені, поїхали далі.
Прозорий і чистий струмок у затінку свіжого гайка допоміг Дон-Кіхотові й Санчові позбутися пороху і заспокоїти біль, що його завдали їм нечемні бики. Знявши вуздечку й оброть з Росінанта та Сірого, вони пустили їх на пашу, а самі, потолочені биками, сіли на березі. Санчо засунув руки в свої торбинки та витяг звідти їжу, потім виполоскав собі рот, а Дон-Кіхот умився, і, отак прохолодившися, вони надали жвавості своєму підупалому духові. Але Дон-Кіхот з великого пересердя не їв, а Санчо не насмілювався торкнутися до страв, які стояли перед ними, з ввічливості чекаючи, щоб його пан покуштував їх перший. Кінець-кінцем, побачивши, що Дон-Кіхот поринув у свої думки і не збирається снідати, Санчо
298
