набудемо нових сил і знову повернемося до військових вправ, яких я ніколи не забуду.
— Сеньйоре, — відповів Санчо, — не така вже приємна річ іти пішки, щоб вона могла спокусити чи спонукати мене відбувати далекі подорожі. Почепімо цю зброю на якесь дерево, я сяду на спину Сірому, підійму свої ноги з землі, і тоді ми будемо подорожувати куди схоче та забажає ваша милость. А думати, ніби пішки я можу йти довгий час — значить, думати неправильно.
— Ти добре сказав, Санчо, — схвалив Дон-Кіхот. — Почепімо мою зброю, немов трофей, на дерево, а під нею або коло неї виріжемо на корі напис, що був на Рольдановій зброї:
… Хай її не торкається,
Хто з Рольданом стати на бій
Не може й не наважається.
— Все це, на мою думку, просто перли, — мовив Санчо, — і якби не був потрібний нам до кінця дороги Росінант, я почепив би і його.
— Але я не хочу чіпляти ні його, ні зброю, — вів дал Дон-Кіхот, — щоб не сказали, що я погано дякую за вірну службу.
— Чудово сказали, ваша милость, — відповів Санчо, — бо, на думку людей розумних, провину осла не можна скла-
317
