Санчо встромив пальці в рот Дон-Кіхотові і спитав, мацаючи щелепу:
— Скільки зубів було раніш з цього боку у вашої милості?
— Чотири, — відповів Дон-Кіхот, — не рахуючи зуба мудрості. Всі цілі й здорові.
— Пригадайте краще, чи так воно?
— Я ж кажу чотири, коли не п'ять, бо за все життя я не втратив ні одного зуба, ні одного не вирвано, і ні один не попсувався ні від застуди, ні від гниття.
— А тепер, — сказав Санчо, — з цього боку, знизу, у вашої милості два зуби з половиною, а зверху немає й половинки, і взагалі нічого, а все рівне, як долоня.
— О, нещасний я! — крикнув Дон-Кіхот, дізнавшись про цю сумну новину, — краще б мені одрубали руку, тільки не ту, якою я тримаю меч. Тобі слід знати, Санчо, що рот без зубів — подібний до млина без жорен, і часто доводиться цінувати зуб дорожче за діамант. Але ми, ще додержуємо суворих законів рицарства, мусимо зносити й такі нещастя. Сідай, друже, а я їхатиму за тобою, хоч куди ти поїдеш.
Санчо так і зробив і поїхав, не збочуючи з битого шляху і прямуючи туди, де, йому здавалося, він міг знайти пристановище на ніч.
Дон-Кіхот і Санчо переночували в корчмі і на другий день, узявши запас харчів, попрямували шляхом, подібним до того, яким їхали вчора. Незабаром Дон-Кіхот побачив вершника, що мав на голові щось блискуче, наче золото, і, звернувшись до Санчо, сказав:
— Мені здається, Санчо, що немає несправедливих приказок. Всі вони походять із досвіду, матері всякого знання, а зокрема та приказка, де сказано, що коли зачиняються
64
