німи крівавими й нелюдськими переслідуваннями Ірландців не доведено до того, щоб вони забули, хто вони, то цими дитячими полегкостями їх тим менше можна було до того спонукнути. Навпаки, кожна уступка тільки загострювала боротьбу й збільшувала завзяття ірландського народу в боротьбі за свою волю.
Велика французька революція дуже оживила визвольний рух в Ірландії. Року 1791 тут утворився «Союз Об'єднаних Ірландців» (United Irishman), який незабаром мав вже понад 100 000 членів, роскиданих по цілому острову. Метою союзу було утворити з Ірландії самостійну республіку.
Англійський парламент був дуже наляканий цим рухом і поквапився знов зробити деякі уступки: скасував перешкоди до розвитку торговлі й промислу в Ірландії, скасував більшість карних законів спеціяльно проти Ірландців, дозволив мішані шлюби між католиками та протестантами, відкрив католикам доступ до низчих (але не вищих) урядових посад і дав, нарешті, католикам виборче право до ірландського парламенту. Однак, і тут Англія спинилась на півдорозі, бо Ірландці дістали тільки активне, але не пасивне виборчо право, себ-то вони могли подавати свої голоси, за кого хотіли — тільки не за Ірландця, бо Ірландцям і далі не вільно було сидіти в Ірландськім парламенті!
Річ природна, що Ірландці, бачучи, як у сусідній Франції народ розбиває всі кайдани кріпацтва соціального й політичного, маючи
