дилося такими нелюдськими й жорстокими способами, які хіба можуть рівнятися з тими жорстокостями, яких нині вживають московські большевики для приборкання визвольного руху на Україні.
Як після попередніх повстань, так і тепер англійський уряд скористувався нагодою, щоб знищити найменший спогад про колишню самостійність Ірландії. Якимсь чудом доти ще затримався окремий ірландський парламент, хоч ірландський він був лише по назві, а не по суті. Отсей парламент і скасовано як-раз у перший день нового століття — 1 січня 1801 року. Замість власного парламенту Ірландія мала надалі посилати для оборони своїх прав 28 світських перів і 4 єпископів до англійської палати панів і 100 послів до палади громад. Рівночасно на Ірландію накладено обов'язок щороку платити дві сімнадцятих усіх державних видатків Англії.
Цікаво зазначити, що сам ірландський парламент дав згоду на своє скасування, сам власними руками підписав собі присуд смерти. Це могло статися тільки тому, що в тім парламенті сиділи не природні Ірландці, а зайди-Англійці. До того ж тих послів у безсоромний спосіб підкупив англійський уряд, заплативши їм за їх згоду грішми й маєтками — все, розуміється, коштом ірландського народу. Так закінчилася й ця сторінка в історії боротьби Ірландії за своє визволення. Минуло ще одно століття, а виглядів на швидке визволення все ще було дуже мало.
