Саме в тім часі почалася війна між Англією та південно-африканськими республіками, відома під назвою «бурської війни». Як відомо, Бури тоді завзято боронили свою незалежність супроти завойовничих змагань Англії. Ірландці, цілою душею співчуваючи Бурам і ненавидячи Англію, вступили в великій кількости до бурського війська й помагали йому битися з Англійцями. Так саме в краю не бракувало маніфестацій на доказ співчуття Бурам. Усі перемоги Бурів над Англійцями святкувалися в Ірландії, як національні свята. Майже всі більші ірландські міста обрали бурських національних героїв Кріґера й Девета своїми почесними горожанами. В самім англійськім парламенті ірландські посли робили гучні демонстрації на користь Бурів.
Це показало англійському урядові, що справа Ірландії ще далеко не може вважатись вирішеною й що треба йти на дальші уступки. Дуже помітною уступкою був земельний закон 1903 р., проведений головним секретарем Уайндамом. На підставі цього закону держава позичила ірландським арендаторам 100 міліонів фунтів, щоб вони викупили свої фарми у власність. Сплата цього довгу була поділена на 68 і пів років і мала вноситися невеличкими ратами. Цей закон був першим кроком до повернення ірландському народові неправдою й насильством загарбаних у нього земель.
Хоч Ірландці й скористувались цим законом, але вдовольнити він їх не міг. Вже че-
