ландію єдиною й неподільною в її історичних границях.
Та свою найбільшу перемогу Ірландія вже отримала, свою найтяжчу боротьбу вже перебула, найтемніший період своєї історії вже скінчила. Ірландія не стала самостійною, але стала вільною й незалежною, а це така величезна перемога, такий величезний успіх, що навіть найзавзятіші борці за ірландську волю в минулім столітті, О'Коннель і Парнель, не сміли про щось подібне й мріяти. Ідеали гомрулістів тепер здаються блідими й незвичайно скромними в порівнянню з тим, чого Ірландія добилася.
У цім висліді можуть почерпнути бадьорість і завзяття для дальшої боротьби також і ті народи, які ще борються за здійснення своїх національних ідеалів, у тім числі й народ український. Не треба тільки забувати, чим ірландський народ здобув собі волю: єдністю, витревалістю, найвищою самопожертвою, дисципліною, готовністю все віддати за святе діло свого визволення. Кожна сторінка, кожний рядок в історії 700-літної боротьби ірландського народу за свою волю — це велика наука для нас, високий зразок того, як і якою ціною здобувається народня воля.
Не забуваймо ж цеї науки!
