Насамперед — кільки слів про саму Ірландію, що то за край і яка то сторона.
Самі Ірландці називають свій край «зеленим Островом», як от ми кажемо «Зелена Буковина». Ірландці дійсно мають повне право називати свій острів «зеленим», бо хоч нема там зелених лісів, як на нашій Буковині, то є зате багато зелених нив, лугів і пасовиськ. Зі сходу між Ірландією та Англією лежить бурхливе Ірландське море, з заходу острів омивається хвилями Атлантичного Океану, того самого, що ним треба проїздити, щоб дістатися з Європи до Америки.
Ціла Ірландія не є дуже велика: вона має тільки 83–84 тисячі квадратових кілометрів простору й на тім просторі зараз живе коло 5 міліонів людности. Але скільки всякого лиха зазнав цей невеликий край і скільки набідувалась його людність — про це можна написати цілі книги.
Ще за дуже давніх часів, коли на українських степах гарцювали тільки дикі вершники, в Ірландії знаходимо вже початки державности. Христіянство прийшло туди на 5 століть раніше, ніж на Україну. Ріжниця тут була та, що на Україну принесли христіянство византійські православні ченці, а до Ірландії його принесли католицькі римські ченці. Особливо вславився своєю працею чернець Патриціюс, якого Ірландці донині дужо поважають і шанують. Вони називають його святим Патриком і вважають його покровителем свого острова.
Ставши християнською, Ірландія сама со-
