Ця сторінка вичитана
ШЕХЕРЕЗАДА
I
Я п'ю прив'ялу тишу саду,
як стигне пізній холодок,
і слухаю Шехерезаду,
що зна' тисячу казок.
До мене простягла долоні:
«Я жду давно тебе — прийди!»
А на блакитній оболоні
Зринає срібний молодик.
За садом царина і поле.
Гей, скільки йде туди стежок!
Не переслухаю ніколи
Шехерезадиних казок!
1922
