того, що нам „потрібно“. Що-ж має означати цей „вибір“? Що тут означає „потрібно“? Дамо слово одному вченому, ані трохи непричетному до марксизму „Не треба забувати“, каже він, „що кожне сприняття — це перш за все практична операція, першим імпульсом якої є інтерес, або користь; виходить, що ми відкидаємо — цеб-то залишаємо по-за межами ясної свідомости — все те, що в певну хвилину нас не торкається, або є для нас зайвим“[1]. Для ветеринара коні поділяються на дужих і слабих, для берейтора — на смирних та норовистих, для спортсмена на баских і тихоходів, для артиста на гарних і поганих — і кожен з них розглядає коней з своєї точки погляду: ветеринарний опис коня нічого не дасть артистові. Ми бачимо тільки те, на що скеровано нашу увагу, а напрямок уваги завжди пристосовано до певної мети, — не зацікавленої уваги не буває.
Дивовижні докази цієї „зацікавлености“ аншої уваги дає мова. Усім відомо, що назви кольорів у первісних народів дуже мало розроблено — ще Гомер вважав „чорний“ і „темносиній“ за однакові. Чим-же пояснюється дальший розвиток кольорових термінів, увага до
