сів гімназіі. Сиджу в батька без роботи. А я хочу діла, і діла доброго. Я сама просьвітилась наукою і повинна нести просьвіту в масси і поперед усего підвимати нашу сестру, розвивати — женщину. Між усіми женщинами жидівська женщина найбільше придавляна. Я хочу підняти жидівську женщину, цю рабиню Мойсеєвого закона. Ти знаєш, що поки жидівська дівчина не вийде за муж, не має права ходити в синагогу… Здаєть ся єі не мають за людину… А вонаж таки людина, як і ми… Де вже тут шукати поетичноі обстави, парфомів, смирни та фтіміяму. Пішлиж деякі з наших в народ, а там не до смирни та парфомів…
— Чи не час нам на службу? сказала Мурашкова і глянула на годинник.
— Ні, ще не час, обізвалась Саня, подишмо ще чистим повітрям. Я люблю цей закуток сада; старі, голі стовбури акацій, неначе намальовані на зеленому дні густих кущів. Он дві довгі гильки звісились у низ, як зелені крила з дрібчастими пірами. А хрущі? як ліниво, неначе з просоння, перелітають з гильки на гильку. Он пташка кинулась на хруща, вхопила й понесла собі на снідання.
— Вічна боротьба за життя, за іжу, обізвалась Мурашкова. Саня замовкла й задумалась. Вчора ввечері в іх був молодий учитель Комашко і заінтересував єі розмовою. Вона чогось пригадала його розмову. Кинула очими по довгій аллеі і неначе сподівалась його стрінути.
— Може він вийде в сад погуляти; може я побачусь з ним, поговорю, докінчимо почате вчора змагання, що так заінтересувало моі мисли, думала Саня. І єі очи потягло в глибокий, далекий кінець аллеі, залитоі тихим зеленим сьвітом. В кінци аллеі замріла висока, рівна фігура молодого хлопця.
