бре злодійство, яке я знаю в сьвіті: це злодійство Прометея, що вкрав огонь з неба і дав єго людям.
— А як вкрасти, коли в іх сила? А замків, а сторожів скільки? сказала Саня.
— То обернути тигрів в овечок. Це довге, загайне діло, бо моральна хороба в іх задавнена, але… але… гуманізм потребує такоі системи. Треба так провадите діло, щоб іх зосталась велика меншість, щоб зосталось іх тільки чортам на насіння. Тоді сила буде не в них.
— Поки сонце зійде роса очи виість, скажу я з погляду свого козмополітизма. Діло гуманітарно-загайне, а деспотизм тим часом і нас покраде… поки ми викрадемо в него культуру, сказала Саня. Я сусід наших знаю: між ними хмари, густі хмари яструбів, а голуби щось не показують ся. А що буде, як ми станемо овечками, а они зістануть вовками?
— Не думаю, щоб так було. І сусіди-люде і вони колись повинні стати правдивами людьми і покинути вовчі норови, сказав Комашко. Будемо працювати і ждати. Простягнемо до них руку. А не подадуть нам руки тоді… Вони будуть винні, як і тепер винні перед нами. Тоді Украіна засьпіває іншоі пісьні.
Саня мовчала.
— Щасливий день випав нині міні. Тим то я і так розговорив ся про щасливі дитячі літа. І вольний час, і море і добре товариство. Добре товариство велике діло в життю: є з ким поділитись, думати, поговорити. Добрий товариш часом лучше од рідного брата, сказав Комашко.
— Ви сказали про добре товаристо… тихо обізвалась Саня. Ви сказали правду. Якби в мене не було доброго товариства, то яб давно зачевріла, а можеб душею і загинула, сказала Саня і в словах іі почулась жалість.
— Хибаж вам важко жити на сьвіті? Ви такі мо-
