в іх є якась сила, тужність; в іх сьвітить ся енергія волі, страсть серця, сказала Мурашкова
— Любиш вулькани! Гляди, Надю, щоб не опектись від тих вульканів, сказала Саня, а ваші східні грецькі та ормянські вулькани такі справді небезпечні; вже дуже богато в іх огню. Я бою ся тих страшних, грізних очей; гляне на тебе чоловік і здаєть ся говорить: стережи ся, бо ззім тебе без соли й без хліба.
— Ну, в вас по Бессарабіі вульканів нема, сказала Мурашкова; це я сказала так собі.
— А лице як у статуі Гермеса! Цур йому, ще приснить ся, жартувала весела Саня; не дурно я сьогодня прокинулась, як несамовита, в пятій годині і вже не могла заснути; мабуть душа чула, що сьогодня до нас наближить ся вулькан, хоч і без поломя.
— Я люблю клясичну мужеську красу. Страх не люблю тих кривих лиць! це може тим, що в мене плине половина грецькоі клясичноі крови, сказала Мурашкова.
— А міні не подобаєть ся ваша клясична краса: в неі вже дуже все пригладжено та прилизано. Через дуже регулярні, холодні форми лиця ані кришки не просьвічуєть ся людська душа. Тим часом, як маленька хиба линій в лиці, звивок в бровах, в устах виявляє часом душу чоловіка, його серце, темперамент, сказала Саня, і вже чого не люблю і не виношу, то тих повних, червоних, гладких паничівських фізіономій. Од іх так і тхне матеріяльностю, землею, а не духом, навіть, вибачай, різницями та сирим мясом.
— Чи не підводиш ти свого Комашка під цей френологічний принцип? В його лице не клясичне, хоч і не погане! сказала Мурашкова.
— Не думай, що міні подобаєть ся Комашко! Вні
