і лило ся з єго карих очей. Молодий хлопець ніби набрав сили, енерґіі, глянувши в Санині оченята.
— В твоіх, дівчино, ясних очах я неначе вглядів свою долю, неначе напив ся з твого білого личка сьвіжоі погожоі води. І людська злість та неправда не зломить мене і не вдіє міні ніякого лиха, думав Комашко, дивлячись на Санині очи. Єму стало невимовно весело. Радість розливалась по єго жилам, неначе разом з кровію прибувала, як вода в великий літний дощ, заливала єго груди. Єму здавалось, що саме сонце лило щастя в цю маленьку хатину на своіх проміннях, обливало єго усего, гріло єго.
— Вона моя, вона моя! Тільки двоє слів ворушились в єго думці. Порвалась нитка єго думок і він тільки ніби чув, як в єго душі ворушать ся десь глибоко-глибоко двоє слів: вона моя. І Саня любила єго в той час, любила щиро, горяче. Краса єго духа глянула в той час через єго темні карі очи. Засьвітилась в іх іскрами. Бліде матове лице стало сьвіже, уста червоні.
Саня дивилась на него і почула, що в іі серця заворушилось чуття міцне, тверде, зачала ся страсть, не легенька, міцна, на усе життя, стверджена розсудливостю, одинаковостю поглядів, думок…
— Тепер я стала тобі рідною духом і ніколи од тебе не оступлюсь: ти міні до мисли, ти міні й до серця, подумала Саня і забула про усе на сьвіті.
Усі сиділи мовчки. Надя дівочим інстинктом зрозуміла той потайний процес, який почав ся в молодих душах і не сьміла єго переривати своєю розмовою.
Вона тихесенько налила чай і мовчки поставила перед Санею та Комашком стакани. Вона неначе боялась сполохати золоті мріі, котрі ніби невидимо роєм вили ся в самому просторі, як золоте марево сонця. Ко-
