дач? Поколіть попереду своі ноги тернєм та колючками, защебетала Христина.
Фесенко згадав терня та кукурузу по дорозі до Сані і легесенько зітхнув.
— Ну, для Фесенка дороги до паннів не заросли тернєм, обізвалась Бородавкина, прижмуривши своі карі блискучі очи. Вона запишила румяні губи і пильно дивилась на рівні, як намальовані Фесенкові брови.
Фесенко гордо підвів голову, неначе хотів сказати: Не боюсь колючок! Побіждаємо! Не встоять проти мене!
— Ви не дивуйтесь, що я вибрала собі таку простеньку дачку на літо, сказала Бородавкина. Дачка проста, але яка звідціль картина на море! От придивіть ся лишень! з ентузіязмом сказала Бородавкина і показала білою маленькою рукою на море. На руках блищали золоті перстені.
Картина з ґанка була і справді гарна. По обидва боки розступились дві круті гори, і між ними синіло море, неначе вправлене в рами. По березі і в морі стреміло в хаотичнім неладі каміння. Горб, на котрому стояли дачі, був кругом внизу ніби обплутаний неводами, як павутинням. Мокрі неводи та поплавки схли на сонци, неначе обсипані іскрами. На березі стояли човни. В човнах дрімали Греки в рябих, синіх, та червоних куртках, обшитих шнурками усякого цьвіта. Рибалки удили рибу між камінням. Картина була весела, жива, осьвічена гарячим сьвітлом півдня.
— А що, гарна картина?! знов сказала Бородавкина.
— Гарна, гарна, дивно гарна. Які здорові поплівки коло неводів. Зовсім неначе барильця, сказав Фесенко флєґматично.
— Вже й ви нагляділи красу! Гляньте на берег,
