Бородавкина кинула очима на чорні Фесенкові брови і засьпівала: „Місяць пливе у ночи в небесах“.
Не море, а ті брови тепер кинули ій на думку пісню.
Фесенка не любили чесні молоді розвиті розумом панни, але пустопорожні легкодумні панни й дами так й липли до него.
— Кузино! ви не доносите в тонах на пів аршина, саркастично сказала Христина.
Христина, хоч була собі трохи різка на словах і навіть була вдатна встругнути дику штучку, але чудово грала на роялі і розуміла музику. Бородавкина навіть не знала нот і співала, як співають сільські дівчата, хоч мала голос дуже гарний.
Бородавкина неначе не чула, що сказала Христина і співала, поглядаючи Фесенкови в вічи. Бородавкин теж любив співати, але мав дуже різкий голос. Він почав підспівувати в секунду і задерчав, як струна, котрою бють вовну.
Жінці хотілось, щоб Фесенко слухав тільки ій голосок.
— Сергію Степановичу! перестань! крикнула сердито Бородавкина.
Бородавкин замовк.
— Страх не люблю, як міні хто перебаранчає, говорила сердито Бородавкина і знов почала тоненьким мягким голосочком: А ми під рибалською хатою сиділи, сиділи й мовчали у-двох, у двох! тягла Бородавкина і дивилась своіми солоденькими очима просто в вічи Фесенкови.
Одначе Фесенкові очи не дали ся на той мягкий голосок; він пильно розглядав пишну шовкову блюзу на Христині. Блюза була дорога сірого делікатного
