ність, або бачиш прибитих людей, людей нужденних, убогих. І тільки де-не-де блищать огні…
— І ті огні згаснуть, бо іх погасять, як не будете стерегти ся. Я син грецького купця і розумію, як треба в життю братись на хитрощі, щоб не потонуть в болоті, обізвав ся Мавродін.
— Я й забув, що ви хитроумний Уліс. Але я бою ся, щоб ви з своіми хитрощами не притаілись та й не заснули з своіми ідеалами десь у закутку. Треба боротись! Тепер час боротьби, сказав Комашко.
— Не час одкритоі боротьби тепер. Пролазьте то скоком, то боком поміж Фесенковими та інчими ямами, то може щось і зробимо для літератури, для народа, для єго просьвіти та матеріяльного добробиту.
— Хитрий ви з біса! сказав Комашко.
Він вже трохи прохолов і заспокоів ся. Спинившись під акаціями, він скинув капелюх і обтер хусточкою горячий піт з лоба.
Приятелі розійшли ся. Комашко пішов до Навроцьких. Мавродін поліз гуляти над море. До Бородавкина він не пішов, щоби не стрінутись з Фесенком.
Комашко зайшов в нумер і не застав Навроцьких дома. Горнична сказала, що пани пішли гуляти на гори над морем, а панни побігли купатись.
Комашко пішов через монастирський город і вглядів над горою старого Навроцького та єго жінку. Вони сиділи на камінню і дивились на море. Він побіг до іх. „Як раз випав добрий час поговорити з старими на самоті про своє діло“, подумав Комашко.
— Добри-вечір вам! промовив Комашко, кланяючись Навроцькій та Навроцькому.
— Доброго здоровячка! От несподіваний і споді-
