стіл. Від сватерти полив ся білий сьвіт і залив і без того сьвітлу від сонця кімнату.
Надя поставила на стіл самовар і посадила поруч себе Саню. Декотрі панни присіли коло стола, декотрі сиділи на софах. Надя наливала чай і подавала паннам.
— А чи переговорили вже своє? Я більше люблю, як ви жартуєте, бігаєте, сьпіваєте. Ану, Саню, засьпівай міні тієі гарноі пісьні, що в той раз сьпівала, сказала Зоя. Як бо вона начинаєть ся: Ой не сьвіти, кониченьку, не сьвіти нікому.
Усі зареготались. Зоя догадалась, що помилилась.
— Ні, не так: якось інче… сказала Зоя. Всі аж лягали від сьміху. Одна Надя ані осьміхнулась. Лице іі було поважне. Вона рідко коли сьміялась. Надя сказала матери по-грецький про іі помилку. Весела Зоя і собі зареготалась.
Саня почала пісьню. Стара Зоя забулась, що недавно прийшла з церкви і намотавши чотки на руку, підтягала Сани: „Ой, не сьвіти місяченьку, не сьвіти нікому; тільки сьвіти миленькому, як іде до дому“. До іх пристали деякі сьвіжі голоси паннів. Одна Надя не сьпівала; вона не мала голосу.
І сьвіжий, як здоровя, майський вітерець, що повівав в вікна, і аромати бузьку та рож, і майське сонце, і весняне тепло, і пісьня — все ворушило, веселило молоді душі, розворушувало серце навіть веселоі староі Зоі Полікарпівни, розвеселило іі і нагадало ій про давні літа молоді на берегах синього південного моря.
Задзвонив дзвоник. Двері в гостинній рипнули. Усі замовкли.
— Хтось прийшов. Це мабуть ваші Грекаси вже збирають ся до вас, сказала до матери Надя.
