Мати подала пензель Мани. Маня кинула пензель об землю.
— Не хочу малювати! Обридли мині оці кавуни, огірки та човники, сказала Маня.
— Здуріла, чи що? Це все Комашки оті! сказала мати.
— Не Комашки, мамо! сказала голосно Маня. Це все Фесенкн, подумала вона і трохи не заплакала. Фесенко вже три дні не приходив. Він десь загуляв ся з компанією, а Маня що вечора плакала в постелі.
— На-ж, малюй! сказала мати, повертаючи до неі мольберт.
— Не хочу! крикнула Маня і махнула рукою. Рука зачепила картину: розрізаний кавун дав сторчака до долу.
— Саня іздить гуляти, куди схоче, а я мушу сидіти дома та малювати якийсь бурян, якісь кавуни та салату, сказала Маня.
Стара Навроцька тільки очи витріщила на свою дорогу Маню.
— І ця піде проти мене, як заміж вийде, думала Навроцька. Вже й тепер збунтувалась… зачула волю…
— Чого це ти стала така вередлива! Що це з тобою таке сталось? говорила й бідкалась Навроцька.
Маня мовчала і держала в руках „Нану“. Вилазячи з кущів, вона не втерпіла і взяла книжку, що валялась на траві.
— Дай сюда книжку! сказала мати.
— Нехай я попереду дочитаю. Така інтересна книжка, сказала Маня. Ви мині даєте такі книжки, що я тільки позіхаю за ними, а часом і сплю. А Саня читає такі інтересні книжки, Сани то й можна. А чом же мині не можна? І Надя читає книжки, які схоче. А я хиба маленька?
