пішов Мавродін. Привитавшись до паннів, вони попросили іх сісти за стіл. Саня вийшла на доріжку між двома рядами стільців та столів, потім пурхнула по доріжці і ніби впала на стілець. За нею повагом йшла Мурашкова; вона сіла коло стола поруч з Санею.
Комашко повеселійшав. Очи в його засьвітились. По його нервах, втомлених од морського купання, ніби вдарила жива елєктрична течія. Мавродін миттю побіг до кофені і звелів подати паннам чаю.
— Ой Вікторе Титовичу, чи нема в вас часом окулярів? спитала весело Саня.
— На що це вам окуляри? спитав Комашко. В Кишиневі ви іх ніколи ненадівали; хиба оце за тиждень старі стали!
— Оце перейшла бульвар, та як глянула на убори одеських дам, то трохи не осьліпла! сказала Саня; пістряво, рябо, червоно, зелено, жовто, синьо й усяково. Йде проти нас здорова, огрядна купчиха жидівка. Пописана й розмальована, як індійський идол. Я на іі фіґурі налічила вісім фарб. Подумайте собі: сукня ясно-червона, накидка темно-зелена, на шиі разок товстих круглих коралів і золотий здоровий медальон на товстому золотому ланцюшку, ще й зверху рожева стрічка з довгими кінцями до пояса; на грудях синя стяжка; через усі груди до пояса теліпаєть ся золотий ланцюшок, а серед грудей зверху на ґудзику причепила золотий годинник, неначе орден якогось індійського льва, або тигра. На голові чорний парик з начосами, а на парику копиця жовтих та червоних рож, а зверху стремить чорне перо. Прикиньте до того білі черевики з срібними спряжками — чиста австралійська райська птаха! Ну, і смак в тутешних дам! неначе в Константинополі.
