сив рукавички ясно-бузкового цьвіта. На долонях, на кінцях пальців в єго виступили мокрі плями.
Фесенкові не було де сісти. Він став за стільцем Сані Навроцькоі і почав говорити іі солоденькі комплєменти. Навроцька обзивалась до його знехотя, неначе одбувала панщину. Комашко іронічно осьміхав ся і тільки переглядав ся своіми карими ясними очима з Навроцькою.
Небо над морем ледві жевріло. Почало темніти. На бульварі засьвітили ґазові ріжки. Сьвіт залив бульвар, кофеню, сходи. Публики набралось сила. Коло самих сходів в деревяному кіоску заграла войскова музика. Маси людей ніби стрепенулись. Розмова стала голоснійша й чутнійша, ніби десь загув рій в улику, стревожений людською рукою. Уся публика повеселійшала. На пляцу коло музики стовпив ся народ, як на ярмарку. По алеі сунулась така густа маса народа, що й протовпитись було трудно. Бульвар для гуляння за малий на Одесу.
Довгими рядами товпились без смаку убрані смугляві дами, гостроносі, з східними грубоватими пружками лиця. Подекуди рябіли ясні костюми украінські, мішані з полосатими, мордовськими та болгарськими. На заливі, в закутку коло берега, ще лисніло рожевим сьвітом широке плесо. Море було вже чорне. Воно ніби дрімало, засипляло. В обох портах заблищало на пароходах сьвітло. Залив став ніби вкритий здоровими зорями. Далеко, далеко на ріжку моря, в карантинній пристани, тихо повертав ся ліхтар на маяку, кидаючи на море, на порти, то ясно-червоний, то зелений, то сивій, то жовтий сьвіт.
Внизу за парапетом бульвара, з садку, що розріс ся по терасі, заблищали ґазові ріжки. Вгорі на бульварі, внизу в садку, в портах і далеко на морі скрізь лив ся масами сьвіт, перемагаючи догаряюче червоне небо. На
