— Щож робити, щоб зробити яку небудь користь краєви і народови? спитала Саня.
— Робити так, як я зробив, обізвав ся Мавродін. Я по батькові Грек, по матері Украінець. От я й пристав до місцевого украінського народа, вивчив єго язик, полюбив єго поетичну вдачу і готовий служити єму. Наша інтеліґенція в надморських наших го́родах, то якісь оази між украінським народом, але не ті веселі оази Сагари, а лучше сказати — оази піску та каміння серед плодячоі та родючоі ниви. Інтеліґенція з чужим для краю книжним мертвим язиком, похожим на латину середних віків, непотрібна нікому в краю, окрім правительства, для обрусіння та усякоі централізаціі.
Саня й Мурашкова замовкли й задумались. Тим-часом з'за кущів вийшов Фесенко, обтираючи хусточкою своі малинові лисніючі губи. Фесенко розчервонів ся. Він зняв цвікер. Круглі карі здорові очи блищали од доброі порціі пива. Він був похожий на гарного тигра, що тільки що з'зів між кущами ситу козу, встав і облизував червоним язиком горячі губи, обмазані горячою кровію.
Усі знов розговорились і не могли вдержатись навіть перед Фесенком. Знов почала ся горяча розмова про теоріі та принципи, котра дуже інтересує молходи просьвічених людей і до котроі такі байдужні старі люде. Молоді люде розгорілись, розговорились. Чисте морське сьвіже повітря розворушувало нерви, розбуджувало й бадьорило мисли. Слова: народність, козмополітизм, національність, добробит, украінська література, честь, правда — сипались, як бризки з фонтана.
Плавка розмова, розумна й щира, лила ся як шумливий весняний потік, розсипалась, перехрещувалась, як бризки морськоі хвилі, котру море кидає на скелі і роз-
