Сторінка:Назарук О. Вячеслав Липинський – відновитель державної ідеольоґії України (1926).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


”має бути”, не виросте ніщо, бо що „має бути”, се фантазія, пуста видумка.

Шукаємо й ми виходу з упадку для свого народу. Своєї ідеї нікому не накидаємо тому, що ідеї взагалі накинути не можна бо ідея полягає на щирім, внутрішнім переконаню. Ми оповіщуємо свою конкретну ідею й кажемо: „Хто думає, що має лучшу, нехай оповістить ту лучшу. Нехай покаже її та нехай скаже, хто і як мавби ту „лучшу” ідею не тільки репрезентувати, але й виконати”.

Наша ідея се не старий монархізм, котрий упав і дальше паде. Наша ідея се й не старе, виборне Гетьманство. Наша ідея нова, але виросла з досвідів давної та з найновійшої страшної практики, котру за нашої памяти переживає український нарід. На тій основі шукаємо життєвої правди свого народу. А хто шукає, той знаходить. І те, що знайшло наше поколіннє, представляємо тут щиро і приступно думаючим одиницям з нашого народа. Представляємо тим, котрі вже самі додумалися, що з пустого крику про „повну” свободу може бути тільки — повна руїна.

I.

Сю статтю пишемо спеціяльно для нашого робучого народу. Для селян, тяжко здираних і мучених окупантами, що збіглися на нашу землю. Пишемо для наших робітників, котрих окупанти дурять чужими брошурками. Пишемо для тих бідних скитальців, що в широкім світі не мають ніде опіки, не мають ні одного свого конзуляту, а мусять іти до чужих. Пишемо і кажемо: Перечитайте се уважно до кінця, роздумайте своїм розумом і відчувайте своїм змученим серцем.

II.

Український нарід до кінця світа не буде мати своєї держави, коли дальше буде слухати руїнників і ріжних кандидатів на панів президентів та їх аґітаторів. Бо кождий український президент скорше або пізнійше