сильством. Я передумав дорогою відповідь патріярха і всі наслідки її. Тай кажу Тобі по щироти серця свого: Ніколи не прихилиться до Тебе серце тої невірної, ні не змінить вона щиро віри своєї, колиб ти ізза неї покарав христіянського патріярха. Силою з жінкою не виграєш справи."
Султан помалу охолонув. По хвилі запитав:
— „Отож що тепер радиш робити?"
— „Заки я був у патріярха, улєми знайшли вже бувшого їх монаха і то з землі Роксоляни, що втік з монастиря і приняв віру Магомета. Я ніколи не дивився добрим оком на таких людей, але тут він може зробити прислугу Тобі. Иншого способу не бачу. Коли дозволиш, він іще сьогодня може говорити з тою невольницею."
— „Роби, що уважаєш!"- відповів коротко Сулейман.
І додав:
— „Освоєними соколами ловлять соколів диких."
— „А сей бувший монах хоч не сокіл, то дуже бистрий ястріб. Його знають наші улєми і кажуть, що він дуже спритний. Вже нераз уживали його."
— „Побачимо!" сказав Сулейман.
Мугієддін-Мудерріс низько склонився і вийшов у задумі.
Ще тогож дня сталася в султанській палаті подія, якої не було, відколи в ній засіли предки Сулеймана: до гарему Падишаха впровадив за його дозволом сам Кізляр-Аґа бувшого монаха й завів його до кімнат молодої Хуррем. І оставив її сам на сам з нею, тльки поставив сторожу з чорних євнухів під дверми.
Настуня, хоч знала строгі закони гарему, майже не здивувалася тим, що до неї допустили чужого мужчину.
Відчула, що він приходить у звязку з султаном. Але в якім? Сего не могла додуматися, хоч з найбільшою увагою вдивлялася в обличчя гостя.
Була се людина літ понад 50, з хитрим виразом, який мають звичайно всі відступники.
Хоч мав уже постанову, признатися, що він відступник, але тут ще раз передумав, чи сказати се, чи ні. І рішив —
{{{pagenum}}}
