лання з означеним напрямом. Яким — не знала. Але відчувала можливість і важність його істнування.
Витягнула свою білу ручку й заслонюючись від очей гостя, вдивилася в себ. Раз, другий і третій кинула оком на крати гарему й дерева в парку — і знов думала. Гість зміркував, що в ній кільчиться якась нова думка і ні словечком, ні рухом не переривав таємниці уродин думки.
Учені й фільософи людства не знають іще тої таємниці. Не знають, як повстає життя організму ні життя людської думки і що саме викликає його. Не знають, хоч у їх власнім нутрі діються ті таємниці.
Не знала й бліда невольниця з далекої країни, що викликало в ній заграву нової думки — таку міцну, що аж рукою прислонила очи. Чи викликав її старий султанський палац, загарбаний царям византійським, у котрім кожда кімната була кровю злита? Чи далекі дзвони в галицькій землі? Чи стан невольниці, перед якою стояла доля й давала їй владу від синього Дунаю до Базри і Багдаду і до Камяних могил Фараонів? Чи молодість запліднена стрілою думки? Чи далекі дрожання відродженого заходу?
— „Знаю, знаю," — крикнула несподівано і вискочила, як людина, що нагло наткнеться на блискучий скарб, оточений гаддєм. Вона в тій хвилі відчувала, що провадить не тільки дуже тяжку боротьбу з паном трьох частей світа, але ще тяжшу боротьбу з собою. Відчувала, що боротьба з могутнім Падишахом зарисовується на тлі ще більшої боротьби — в її власнім нутрі так, як зарисовується велика битва військ на полях, де в земли бореться за своє істнування страшним, невблагальним боєм кождий корінець і кожда стебелинка. Ой, а може Річчі мав рацію, коли вчив, що тільки безоглядність се страшне право землі і цілого світа? І дивно усміхався, коли говорив про Церкву! Де він може бути тепер?
Пригадала собі, що чула ще в Каффі: Що бувші власники невольниць, коли продадуть їх до високих домів, ждуть на місци місяць або і два. І потому через евнухів бачаться зі своїми бувшими невольницями, вивідуються в них про відносини в тих домах і роблять їм ріжні предложення.
{{{pagenum}}}
