Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


X.
В парку Ільдіз-Кіоску.

 Дивний єсть звязок мужчини з жінкою,
а імя йому таємниця. Глибінь тої таємниці
пізнала тільки Церква. І тому  —  не розвязує
її, тай називає тайною.

І.

Молодий Сулейман спробував ще раз освободити свої почування й думки від чару блідої дівчини. Перейшовся по иньшім крилі і відвідав свою першу жінку. Успокоївся.

Але як тільки зголосився Мугієддін-Сірек зі своїм звітом у дорученій йому справі, Сулейман знов занепокоївся... Який вислід? Що приносить йому старий приятель?...

Мугієддін докладно переповів султанови все, що довідався від бувшого монаха.

Цікавість султана росла. Він запитав старого Мугієддіна, що думає про вислід.

 —  „Нічого не можна ще думати,“ сказав старий.  —  „Се дивна дівчина.“

 —  „А що робити, як упреться їхати на Афон?“

 —  „Гадаю, що коли попередні володарі опиралися дивним забаганкам жіночим і додержували приречень своїх батьків, то опреться і Султан Сулейман. І ще радивби я вислухати, що скаже Муфті Кемаль Пашасаде.“

Султан вже був непевний, чи опреться, хоч не міг собі уявити того, як можна зломити батьківське приречення. Але та непевність так його подразнила, що зараз наказав заповісти свої відвідини молодій Хуррем. Постановив зимно поводитися супроти неї й не уступити перед її афонською забаганкою.

106