Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


томлену. Батоги з сирівця, з ґудзами, були дуже болючі. Вилася й корчилася з болю від їх ударів, а тверді дошки ще більше придавали терпіння. Тільки під головою почула щось мякше, але з рубцями. Крізь роздерті шлюбні черевички діткнула пальцями теж якоїсь твердої матерії. В горячці здавалося їй, що се ризи з церкви св. Духа. Якась горяча червень заливала їй очі. Хотіла позбутися її й на силу відкрила їх. І побачила щось таке, як про се співалося в народній пісні:

„...Одну взяли попри коні,
Попри коні на ремені...
Другу взяли попри возі,
Попри возі на мотузі...
Третю взяли в чорні мажі...“

Вона була в чорних скрипучих мажах. Здавалося їй, що се домовина. І що в тій чорній домовині похоронена вся її ясна дівоча минувшість.

Запала в півобморок. В нім чула, як ще боліли удари татарських батогів на ніжнім тілі її. І пригадала собі, як перед кількома роками була тяжко хора. І як тоді таксамо пашіла її головка і все тіло, немов побите. І як мати її клячала перед образом Розпятого й офірувала одиначку свою на монахиню, коли виздоровіє. Щойно тепер пригадала собі, як опісля, коли вже Степан старався о її руку, мати противилася тому. І як пригадувала обітницю свою.

Кров ударила їй до голови.

Тепер уже знала, що якби була послухала материнської волі, не булаб пішла страшним шляхом ординським. Бо навіть дикі Татаре поважали монахинь і з пошаною вступалися їм з дороги, називаючи їх „дівчатами дивного Пророка джаврів що помер на хресті“. Монахині могли свобідно ходити до татарських таборів і навіть брати для бранців молоко від татарських кобил. Якби була послухала матери, булаб тепер могла спокійно йти між дику татарську орду зі спущеними вниз очима, зі збанком у руці. А баші й аґи татарські булиб із забобонним страхом вступалися з дороги перед „нареченою таємничого Бога джаврів, що помер на хресті“.

15