Служниці, між ними і Настя кінчили одягати султанcьку одаліску в мягікі нічні шати й мали розходитися, як надійшов кіслярагасі, начальник чорних слуг в ранзі Великого Везира. Він повідомив особисто паню, при котрій була Настуня, що сього вечера зволить її відвідати сам Падишах, Низько склонився і вийшов.
Султанська одаліска оживилася так, що важко було пізнати, чи се та сама жінка. її великі чорні очі набрали блиску й живости. Наказала покропити себе найдорощимй пахощами й одягти в найкращі шати і прикраси. Всі її слуги одержали гострий наказ, стояти біля дверей своїх кімнат і — не дивитися в очі великого султана, коли переходити-ме.
Тиша залягла в цілім крилі гарему. Тільки чорні євнухи ходили на пальцях і надслухували, чи не йде вже султан, володар трох частей світа.
Настуня після наказу cвоєї пані скромно стала біля дверей її кімнати й поклала руку на залізній краті відчиненого вікна, в яке заглядали розцвилі квіти білого ясмину, пронизувані таємничим сяйвом місяця.
Серце в її грудях билося живіще: вона була цікава побачити великого султана, перед котрим дрожали міліони людей і навіть дикі татарські орди, які нищили її Рідний Край.
Лискавкою перебігли перед нею спомини подій від часу її вивезення з рідного дому. Їй здавалося, що на всі землі та шляхи, якими йдуть орди татарські, простягається рука сеї людини, що мала входити в кімнату її пані, що ся людина — жерело тої страшної сили, яка нищить усе кругом. Так, серце в грудях Настуні билося живіще. Перший раз у життю відчула якийсь небувалий у неї внутрішний неспокій. І вся перемінилася в слух. І здавалося їй, що вона очікує співу соловейка і що він ось-ось затьохкає в парку...
Довго чекала.
Нарешті здалека зашелестіли кроки по килимах кімнат. Настя відчинила двері й махінально оперла знов руку на зелізній краті вікна, в котре заглядали розцвилі цвіти білого ясмину.
Не дивилася на молодого султана.
Тільки раз, оден раз.
{{{pagenum}}}
