Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).djvu/96

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


А як знайшлася перед входом до своєї службової кімнатки, побачила самого Кізляр-аґу в ранзі Великого Везира з трьома групами гаремових слуг: в одній стояло окремо кілька євнухів з лєктикою, в другій кілька білих а в третій чорних невольниць з зовсім иньшого крила гарему, бо не знала нікого з них.

Мимохіть склоиилася перед Кізляр-аґою. Але він поклонився їй ще нище і сказав до неї: — „О, Хатун!"[1]. А разом з ним глибоко вклонилися перед нею всі три групи гаремових слуг.

Знала, що титул „Хатун“ не належався їй, бо була невольницею і що до увільнення треба було формального акту. Знов мала легке вражіння глуму. Але Кізляр-ага, чоловік серіозний, промовив до неї поважно:

— „Благословенне хай буде імя Твоє, Хатун, і нехай Аллаг внесе через Тебе добро і ласку свою в ясний Дім Падишаха! Отеє слуги Твої! А зараз запровадимо Тебе до Твого будуару, бо не годиться, щоб Ти оставала в малій кімнатці хочби хвилю довше від часу, коли взяв Тебе за руку Великий Султан Османів."

Рухом руки показав закриту лєктику на знак, що може всідати. Збентежена в найвищій мірі звернулася Настя мовчки по свої убогі річи. Але Кізляр-ага вмить додумався того і сказав:

— „Всі Твої річи, Хатун, вже в лєктиці...“

Рада була всісти в неї, щоб укритися перед очима здовж коридорів. Але якийсь дивний сором вчерашної невольниці відпихав її від шовкових занавіс лєктики. Воліла вже йти, ніж датися нести.

Пішла в товпі євнухів дрвгими коридорами гаремліку в товаристві Кізляр-аги, вся запаленіла на обличчу. Не памятала опісля нічого, що бачила по дорозі. Пригадувала собі тільки, що перед відходом хотіла ще попращатися зі своєю панею, котра не була для неї зла. Але досвідчений Кізляр-ага і сего доміркувався тай шепнув їй:

— „Найлучше иньшим разом..."

{{{pagenum}}}

  1. Хатун = Пані.