квітко в палатах Падишаха!“… „Да будет воля моя!“ І заснула в горячці на шовковім ложі, в палаті Падишаха…
А на другий день коло полудня дві великі новини потрясли султанським сераєм. Молода Ель Хуррем одержала в дарі від султана аж два діядеми чудової краси. Оден з золотистих топазів, а другий з дуже дорогих, лязурових бадахшанів, котрий мала на собі рідна мати султана, коли було її весілля з покійним його батьком, султаном Селімом. Падишах — говорила тихо служба у палаті — ходив особисто до кімнат своєї матери і випросив у неї найкращий дар з її весільного калиму. Служба оповідала собі пошепки, що молодий Падишах ледви держався на ногах, як ішов до матери, а огонь горячки горів в очах його…
Начальник сторожі яничарів, що не впустив Ель Хуррем до прийомних кімнат султана, одержав від Падишаха похвалу за вірну службу, мішок золота, висшу ранґу і — перенесення до Трапезунту… І ще говорила шептом служба у сераю, що болюча пристрасть до блідої Хуррем трясе у теремі десятим і найбільшим султаном Османів… І що молодий цісар палахкотить як свічка і тане на очах… І що його мати з журби змарніла таксамо як її син… І дивна трівога залягла в сераю, а побожні мослєми, обернені обличчям до Мекки, молилися за здоровля зраненого серця Падишаха.
А в тім часі в гаремі клячала на долівці бліда чужинка з далекої країни, невольниця Хуррем, „знайда з Чорного Шляху“, званого Злим Кроком або Шляхом Незримим. Клячала й молилася до Бога свого, обернена обличчям до малої церковці в Рогатині. Молилася й дивилася то на деревляний хрестик Спасителя, то на три найкращі діядеми які їй подарувало серце Сулеймана зі скарбів царського роду його. А ніхто не знає, чиє серце було більше розхвильоване і в котрім більший біль: в серці невольниці, чи молодого султана?…
Бідна невольниця з далекої країни в болючій думці своїй на завше міняла свою любов до Бога на хресті — за любов до людини, за скарби світа сего, за діядем султанки, за владу на землі…
145
