— Недавно приїхав до Султана — хай живе вічно! — посол індійського князя Бегадіра-Шаха, привіз йому в дарі пояс вартости сто тисяч золотих дукатів і сказав: „Султанул-беррайн ве хаканул-баграйн, хадімул гаремайн еш шеріфайн, шам джемет мешам, міср надіретул іср, Галєбеш-шегба, Дарул-джігад, Дарул-селам!“[1] Поможи панови мому проти невірних нессараг, що приплили морем й усадовилися у його пристанях! А він складає Тобі за допомогу триста скринь повних золота і срібла, у святім місті Мецці, при гробі Пророка…
— Знаю, сказала на се Хассеке Хуррем. — Султан уже вислав воєнну фльоту під проводом Сулеймана-баші. А тих скринь іще не привезли з Мекки сюди.
— О Хассеке Хуррем, во віки незабуте най буде імя Твоє! Ті скарби вже везуть сюди. А як привезуть, тоді побачиш під своїм порогом найбогатших скупиндряг, які всякими способами добиватимуться Твоєї ласки, чи радше скарбів Султана… Як чорні круки ждатимуть уперто на добичу й не буде такої погані, на яку вони не пішлиб, аби тільки дістати щось зі скарбів Бегадіра-Шаха! Се тільки перші вістуни тих, що прийдуть…
Злобне обличча старого сатирика прибрало острий вид. Він відчув, що тиснуться йому з уст ще острійші слова. Тому низько склонився й вийшов, нездержаний розумною жінкою Падишаха. В кілька днів опісля почала в сераю кружляти його сатира про влізливих прохачів у султанки. Натовп їх через те зменшився, але не багато.
Минув ще якийсь час і наступило те, що предсказав Ґгазалі про всякі способи здобування ласки могутної султанки.
- ↑ „Царю двох частей світа і Володарю двох морів, Стороже двох святих міст (Мекки і Медини), Пане трьох престольних городів (Константинополя, Адріанополя і Брусси) і (Каіра) могутнього і (Дамаску) як рай прекрасного і величавого Галєбу і (Білгороду) дому святої війни і (Баґдаду) дому спасення й побіди!“… (Се оден з титулів султана в тих часах).
179
