Перейти до вмісту

Сторінка:Назарук О. Роксоляна (1930).pdf/186

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Се повторення тих самих слів занепокоїло її ще більше, ніж домагання високої суми. Відповіла майже налякана:

— Не маю инших замислів як ті, що ними живе серце і ум Падишаха! А мій син щойно усміхається до добрих людей! Але я готова тобі допомогти. Тільки аж з таким домаганням не можу прийти до Падишаха…

— Инша не моглаб, а Ти все можеш, о найкраща зірко в життю Падишаха!…

Була здивована величиною, нахабністю й упертістю прохання. Відповіла встаючи:

— Се неможливе! Атже найбогатший князь Індії прислав Падишахови дар, який варта третину того, чого ти домагаєшся!

— Він прислав іще й инші дари, о дуже милостива Пані!

— Се не дари, а заплата за кров і кошти війська Падишаха!… Ти за дорогий приятель, додала на пращання.

— Дороща від всіх скарбів доля дитини… — відповів твердо. Задеревіла і зблідла. По хвилі запитала:

— Якто? А при чім тут дитина?

Завагався й уриваним голосом сказав:

— А хтож… оборонить… малого… Селіма… перед…

— Перед чим?

— Перед злобою улємів і гнівом Падишаха, коли розійдеться вістка, що він… охрещений на христіянську віру!… Хтож оборонить, як не Великий Везир Агмед-баша?…

Остовпіла з великого жаху за свого сина. Вся кров збігла їй з обличча. Була бліда, як ялиця овіяна снігом.

Але вмить опритомніла. Думки як лискавки почали їй літати по голові в дикій погоні! Наперед цілий табун думок про небезпеки, які грозять її синови. Бо за себе не боялася ні хвилинки! О, ні! Навпаки — чулася міцна, як ранена львиця, що боронить своє молоде… Вже вітрила слабі сторони нападу. Але не знала ще сили ворогів.

Упорядкувала думки зелізною волею і постановила довідатися, чи її таємницю підглянув сам Агмед-баша, чи його спільники. На хвилинку знов похололо їй біля серця на думку, що таємницю її може знати більше людей. Бо що таємницю її вже знали, сего була певна. Пригадала собі, як

182