… „Ла Іллага іл Аллаг, ва Магомет расул Аллаг!“… Вони молилися до Бога свого за Великого Султана і за державу Османів, по котрій ішов уже „Кісмет“ з крівавими руками. І тихо додавали в своїх молитвах:
„Відверни, Боже кров від дому Падишаха!“
А по великих базарах Стамбулу ходили дивні слухи про султанку, яку бачили у коридорах і салях селямліку. І так оповідав собі про се простий народ турецький:
Хотів Агмед-баша украсти дитину султанки Ель Хуррем. І підкупив чорного евнуха Гассана щоб той підсунув сонний напій султанці. І зробив чорний Гассан та недобре діло: підсунув напиток на сон молодій султанці… А як вона заснула, підкрався чорний Гассан з Великим Везиром. І взяли дитину султанки Ель Хуррем.
Але вона зірвалася у сні. І в сні закричала й дитину відобрала. І пішла сонна на скаргу до Султана… У сні ішла…
Йшла коридорами й салями селямліку…
Йшла…
В діядемі з перел, в роскішних шовках, в блискучих фарарах і вся в слезах…
— Уся в слезах?
— Так! Вся в слезах…
— А перед нею несли чорні евнухи малого принца Селіма в біленьких муслинах, в золотій лєктиці…
— В золотій лєктиці?
— Так! В золотій лєктиці.
— За нею йшли білі невольниці гарему, збентежені плачем жінки Падишаха…
— Збентежені плачем?
— Так! Збентежені плачем.
— Йшла просто до салі Великої Ради Дивану.
— А якже знала, куди там іти, коли ще ніколи не була в селямліку?
— Так! Знала дуже добре, бо вело її материнське серце… Бо йшла по справедливість.
— Який-же вирок видав султан Сулейман?
190
