азан на вежах струнких мінаретів. На сади лягала чудова тиша ночі в Дері-Сеадеті.
Настуня встала, перепросила матір на хвилю і вийшла.
Йшла просто до своєї молитовної кімнати, де впала на диван, обличчем обернена до Мекки. Від часу убийства Агмеда-баші й чорного Гассана ще не молилася так горячо. З роздертої душі її немов запах кадила з жару кадильниці підносилася молитва до Бога. Дякувала в покорі за ласку, що привів матір до неї і постановляла щиру поправу. А як переломила в собі злу думку про те, що думала зробити з первородним сином мужа свого, відчула таку легкість на серці, як тоді на жіночій торговиці, коли досвіта віддавалася в опіку Богу, кажучи:
— „Да будет воля Твоя!“
Не памятала, як довго молилася до Бога. Коли встала, не чула співу ні з одної вежі мінарету. А в кімнатах світилися вже пахучі свічі.
За той час мати Насті вспіла вже розговоритися з Ганкою й довідалася від неї не тільки про „випадок“, але і про всякі иньші обставини життя своєї дочки.
Султан Сулейман прийшов до кімнат Ель Хуррем, коли його жінка ще молилася.
Покликана невольниця сказала, що Пані на молитві. Сулейман Великий підняв руку вгору і сказав побожно:
Ель Хуррем говорить з більшим ніж я. А як скінчить молитися, також не кажи своїй Пані, що я жду, хіба сама запитає.
І тихо усів в одній з її прийомних кімнат та задумався.
А по гаремі стрілою пішла вістка, як дуже шанує Султан жінку свою, до котрої прибула мати її. І вся служба від тоді ще більше на пальцях підходила до кімнат Ель Хуррем.
Вже було пізно, як Настуня закликала службу й запитала, чи Султан був.
— Падишах уже довго жде в наріжнім будуарі. Падишах не казав говорити, що жде, поки Хассеке Хуррем сама не запитає.
231