„Viel dunkle Wege fuehren
Vor unbekannte Tueren,
Wer keine Heimat hat…“
„Żal z oczu łzy wyciskał tym, со tam patrzyli,
Co z Bahramem w niewoli w Carigrodzie byli,
Widząc, ano tuteczne ludzie przedawano,
Xiędza, chłopa, szlachcica, — nic nie brakowano.
Jednych kijmi na bazar jak bydło pędzono,
Drugich w pętach, a drugich w lańcuchach wiedziono“.
Щойно перестали падати рясні дощі над гарним Царгородом[1] і весняне сонце усміхалося до нього блиском і теплом. Зазеленіли сади й огороди. І міцніще притулився повій до струнких кипарисів у парках Ільдіз-Кіоску. І зацвили білі й сині бози і червоний квіт брескви покрив гилля її. З величезних мурів резиденції Падишаха позвисали сині, міцно пахучі китиці квітів ґліцинії. Запах їх доходив аж до пристані, де виладовували довгі ряди молодих невольниць. …Йшли сковані, по чотири, злучені міцними подвійними ланцюшками, з кайданками на руках. А для чвірки, в котрій була Настя, якось не стало легких, жіночих ланцюшків. І на березі Золотого Рога столиці Падишаха заложили на її ручки тяжкі ланцюхи, призначені для молодих мужчин-хлопців, стиснувши їх на три огнива, бо дрібні ручки мала.
Булаб тут може ревно заплакала, якби її увагу не відвернули дикі сцени, що діялися тут при виладовуванню мужеських невольників. Від Чорного Моря, від берегів Скутарі
- ↑ Царгород, Византія, Константинополь, по турецьки Істамбул (або Стамбул), одно а найкращих міст на землі. Турки здобули його від сварливих Византійців раненько, дня 29. мая, 1453 р. за Сулейманового предка Магомета II.
65
