— 115 —
кочили на встрічу йому. Царь незнає, хто це такий; а полковники полякались и йіжа йіх не бере. Тут царь начав питатись своіх дочок: «хто це такій?› Дочки сказали батькові, що це Незнайко. Царь здивувавсь, що не було у його нічого, а він тепер увесь у золоті. Тут почав пить да гулять; а полковники все таки сидять в перчатках — и не скидають. Син багатиря попросив царя, щоб вони искинули перчатки. Вони поскидалиі перчатки. Син багатиря спросив: «що це таке у йіх на пальцях, що намає пальців?» Вони ні слова не промовили. Тоді син багатиря виняв пальці и показав. «От, я йім поодризував пальці за то, што вони так гарно управляли!» И росказав, як він спас його дочок.
От полковники місто того, щоб погулять, лишилис сво жизні; а син багатиря оженився на самій меншій дочці царя.
(Записана въ Полтавѣ, на Кабищанахъ.)
49.
ЦАРЕНКО НАВІШНІЙ. (*)
Десь, у якомусь-то царстві, у якомусь государстві був жив собі такий-то царь; не мав од рода той царь до своіх старих літ дітей. Пойіхав він на базар, — от як би и у нас у Корсуні; поторгував він, що йому треба було. И мав той царь собі мужицьку натуру: купив собі рибу солону и пойіхав з базару до дому. И, йідучи, він захотів пить дуже. Вийіхав він на таку гору, що він не знав и його батько, щоб на тій горі та була криниця и щоб в тій криниці та була вода. Він захотів дуже
(*) См. № № 50 и 51 — Змій.
