уже й постарівся — а не зазнаємо там води; а мині показалось криниця и води – хоч изчерни. (Така то повна.) Побачивши ту криницю: дай, думаю, напъюсь! От, нахилився, а він, лихий-необачний (тоб то чорт), взяв мене за бороду, тай не пуска. Я й просився и молився, а він таки не пуска: «дай мині, каже, те, що в тебе дома єсть, бо, як не даси, той не пущу.» От и кажу я йому: »єсть у мене такі коні; він каже: ні; — єсть у мене такі воли, кажу йому; и того не захотів; — я йому казав: єсть у мене красавиця, така, що й кращоі нема нігде, — бери! кажу йому, аби пустив; и того не бере; а я й не подумав, що дав мині Бог таку благодать!.. Деж ми тепер йіх поховаємо, жінко моя люба, щоб йіх не дати йому? — «А щож, каже, чоловіче: треба якось сховати. Викопаймо ми яму під хатою, під причілком!» (Тоді ще не було панських домів, а були хати мужицькі). Викопали яму під причілком, поставили води и йісти всего, и йіх туда повпускали. И тепер взяли зверху закрили и замазали, а самі вийіхали з дому.
Прилітає змій: (чорт та зробився змієм). От, прилітає змій за тими дітьми, шатнувсь він по всій хаті — нема нікого. Він зараз, на самий перед, до кочерги: «кочерга, кочерга, де царь діти подівав?» Кочерга йому одговарює: — в мене царь добрий чоловік був: мною огонь загребе, то я собі й стою. — Не допитавшись у кочерги, він до помела: «помело, помело де царь діти подівав?» А помело сказало: — в мене царь добрий чоловік був: вимете мною піч, то я собі и стою. — И помела не допитався. — Він тоді до сокири: «сокиро, сокиро, де царь діти подівав?» Сокира говорить: — в мене царь добрий чоловік був: мною дрова наруба, положить мене, то я собі й спочиваю. — Він знов каже: «долото, долото, де царь діти подівав?» А долото каже: — у мене царь добрий чоловік був: мною дірку продовба, та положить мене, то я собі й лежу. — А змій йому говорить: «чиж то добрий чоловік був у тебе царь: дивись, як він тобі голову побив! а ти кажеш, що він добрий чоловік
