закуп не живе у дворі в господина (пана), а живе окремо. Таким чином, відподає всякий ґрунт для розділу закупів на ролейних та дворових.
Маючи свій двір та своє господарство, закуп має й власне на лежне майно. Ст. 73-а відзначає це майно терміном отариця; дослідувачі наближають цей термін до латинського терміну peculium. Peculium римського права — це майно, надане домовладикою для користування синові або для користування рабові, при чому юридично це виділене peculium залишається все ж частиною панського майна. Навпаки, майно смерда ст. 73-а виразно виділяє яко особисту власність закупу, що вимагає спеціяльного захищання від усяких замахів з боку пана. Разом з тим, коли ми станемо на іншу точку зору, то звільнення закупа від відповідальности при втраті борони, сохи, коня чи другої речі з цієї стариці виявиться цілком незрозумілим. Коли це майно дано закупу паном, то воно, очевидячки, має певне призначення, воно дається з певною господарчою метою. Втрата його закупом, позбавляючи можливости виконати призначення, наносило би тим самим матеріяльну шкоду панові, який мав би, виходить, право на відшкодовування.
З другого боку, зовсім не обґрунтовано вказівку дослідувачів, що як би пам'ятник під „свійським" конем мав на увазі власного коня закупу, то не треба було б і говорити про те, що закуп за його пропажу панові не платить, бо, саме приймаючи традиційну точку зору на закупу, яко на наймита, що працює на пана, треба визнати, що втрата ним коня (хоча й свого власного) має своїм наслідком поменшення продукційности його праці. З пізнішої практики ми знаємо ту різницю, яка встановилася в оцінці робочого дня чоловіка з конем і без коня. Через це втрата робітником свойого коня, без сумніву, наносить матеріяльну шкоду панові, на якого він працює, вносить істотну зміну в той договір найму, який традиційною школою постулується. І навпаки, таке звільнення від відповідальности може й повинномати місце при наявності повної майнової відокремлености панського господарства й власного господарства закупу, — й цю роздільність господарства утверджує ст. 71-а, що в цьому відношенні підсилює й доповнює ст. 73.
Нарешті, останній логічний висновок із сказаного. Коли закуп має свій дім, своє майно, свій сільсько-господарчий реманент, своє господарство, то, очевидно, це господарство він провадив спершу на власній землі; до вступу до закупництва він повинен був мати й власну земельну ділянку; цілком зрозуміло, що це майно не могло бути придбано підчас закупництва. Людина вступала до закупів при наявності всього цього майна. Питання про майно закупа має вирішуюче значіння задля вирішення питання про натуру закупництва.
Рішуче відхиляється в'явлення про закуп, яко пробезхатнього, безгосподарського наймита, і падає теорія закупництва, яко найма бурлацтва.
Так само з майновим становищем закупу важко сполучити й теорію позики-закладу, особистий заклад для відроблення боргу немає достатньої підстави.
За тих-таки мотивів непринятлива теорія Гетця, за якою закупом стає немаєтний (незаможній) винуватець. Поза всім цим тлумачення Гетця перечить ст. ст. 69 та 70 Р. П., що згідно них незаможній винуватець продається, т. б. перетворюється в холопи.
І, нарешті, відпадає й теорія майнового найму, бо ми ж прийшли до того висновку, що закуп приходить до пана із своєю землею, із своїм господарством.
