арештанта до Коднї. Без жадного білєта, одягнений в шляхетський чорний жупан, що цілком не відповідав рештї убрання, а до того ж охлялий на вигляд, Митинський здав ся підозрілим на думку команди, що вела арештантів. В Коднї перед військово-судовою комісиєю Митинський зручно втаїв свою участь в гайдамацькім русї, прикидаючись волоцюгою-дяком, що їх тодї на Українї було доволї. Розповів він судям, що з Красилова, де він родив ся і де батько його був возьним, він попав в Київ до митрополита і був там півчим і шафарем, що потому він був три роки в Радомишлю, півроку в Гранові у протопопа Заблонського, з котрим визитовав церкви. Перед арештом же він не мав певної посади, бо захорувавши в Гранові, довго опісля жив в с. Очеретній і заробляв на кавалок хлїба тимчасовим дяконованнєм то в тій церкви, то в иньшій. Військово-судова комісия, повіривши його зізнанню, признала його волоцюгою і присудила йому 300 різок під шибеницею.
Але кари сїєї Митинський спекав ся, дякуючи добросердній панї Слотвинській, що була з чоловіком у Коднї і приймала участь в бенкетах і забавах суддів під час їх дозвілля. Вона впросила останнїх відпустити Митинського небитим і він безпечно вийшов з Коднї і знову протягом цїлого року дяконував на сей раз в с. Мєрополї, живучи там при церкві і при школї. Але за якийсь час він знов вскочив в біду. Прийшов він одного разу в с. Погоріле в саму північ, коли всї спали і почав стукатись до тамошнього каплана (уніят. священника) Корнелія Плїсовського. Йому відчинили, пустили в хату. Підбадьорений сим, Митинський став сміливійший.
— Ви й не знаєте, якого гостя приймаєте? спитав він і зажадав, що б принесли йому з корчми горілки.
Плїсовський по горілку до корчми не послав, але до сьвіта частував гостя своєю горілкою і сам з ним пив. За чаркою йшли розмови, а крім того закликали ще тамошнього дяка, що б на потїху гостеви заспівав. В розмовах гість вихваляв ся, що він Осип Швачка, брат звісного ватажка, що в нього є під Хмельником 5000 чоловік і що з ними він буде різати шляхту і Жидів від самого передгірря коло Бродів аж до Днїпра. Каплана ж Плїсовського він обіцяв помилувати в подяку за його гостинність і для забезпеки від неприємних випадків видав йому „лібертацию“. Охоронну грамоту сю він схотів зараз
